Як тільки у 2004 році в Україні з'явився інтернет, життя наших громадян почало потрохи переходити до нього, а на сьогодні якщо не повністю там,
то майже на 100% залежить від всесвітньої веб-мережі.
Це стосується й відпочинку, маркетингу та журналістики, які в собі вдало й якісно об'єднав портал "Выходной Днепропетровск"
(Вихідний Дніпропетровськ), з директоркою якого, Діаною Лебедєвою, ми сьогодні й поспілкуємось.
- Вітаю, Діано. В кожного з нас трапляються цікаві чи не дуже позитивні історії, як ми приходимо до тієї чи іншої роботи.
А як у вашому житті з'явився Вихідний?
- Взагалі в мене до Вихідного була досить цікава історія, пов'язана з афішами: спочатку я працювала на місцевий журнал «Афіша», потім була дійсно
дуже поганим дніпропетровським дизайнером, і, знову ж таки, робила афіші для ресторану, в яких з небувалою легкістю використовувала 7 і більше шрифтів.
Ну а потім мої знайомі зробили дуже душевний проект "Вихідний", який, знову ж таки, представляє собою афішу Дніпропетровську. Мені він так сподобався,
що я навіть подумала: якби в мене був мільйон доларів, то якусь частину я б, напевно, інвестувала саме в нього. Цікаво, але так і вийшло – тоді я була мала та
не розуміла головного: є я та мільйон доларів, і частину себе я безперечно віддала проектові.
Коли мене покликали туди працювати, я зраділа, але не вважала, що протримаюсь там досить довго: думала, дочекаюсь, коли мені подарують
дисконтну картку "Вихідний" і тоді й настане час шукати нову роботу.
Картку мені не дарували досить довго, тож я встигла прив'язатися до проекту й вже три роки не можу нічого з цим вдіяти.
- Подібні дисконтні системи існують по різних містах десятками та сотнями різновидів, але 98% з них так само
швидко й зникають. В чому ж тоді секрет Вихідного?
- Взагалі дисконтними проектами досить важко займатися, тому мене не дивує, що більшість тих, хто починав створювати
дисконтні клуби так само як і ми, поступово втрачають до цього інтерес.
Існує дві вагомі причини, чому такі проекти закриваються. По-перше, розважальні заклади мають досить стійку проблему з текучістю кадрів:
нові офіціанти ледве встигають вивчити назви фірмових страв шеф-кухаря, тому про дисконтні системи вони досить часто забувають.
Тому будь-якій дисконтній програмі необхідна телефонна підтримка, аби вирішувати подібні питання та працювати над якістю сервісу.
Цей фактор досить часто навіть не закладається до бізнесової моделі.
Ми постійно працюємо над вдосконаленням роботи з негативними відгуками та слідкуємо за тим, аби угода коректно виконувалася всіма сторонами.
По-друге, чесно кажучи, займатися лише дисконтними програмами та мати лише цей козир у рукаві для користувачів не так цікаво,
бо цей вид роботи вимагає лише жорсткого контролю й інвестицій енергії та часу. Та й користувачеві заходити на сайт заради знижок цікаво
тільки перший час. Потім йому хочеться чогось більшого.
Але з Вихідним ми не маємо такої проблеми – наш сайт це своєрідний лунапарк, який не набридає, а, навпаки, постійно дивує та розвивається.
- Що ви робили з самого початку для проекту?
- Через кілька місяців після того, як я прийшла в проект, я згадала, що я журналіст і вмію непогано писати, але витрачаю свій робочий час на що завгодно,
тільки не на це. Тоді, щоб я не скиглила, мені нашвидкоруч намалювали блог – на, пиши, якщо хочеш.
І саме тому, в епоху панування сео-статей та повального рерайтингу, я почала створювати душевний текстовий контент: спочатку сама, а потім до мене
долучилися й інші талановиті журналісти. Я не знаю, як це сказати менш пафосно, але Блог Вихідного одразу став душею проекту, текстовим вираженням
наших цінностей й ідеалів. Він почав диктувати лайф-стайл, наче сам по собі, адже ми не закладали в нього подібних функцій.
- Чомусь ті, хто ніколи не працював серйозно в мережі Інтернет, вважають таку роботу надлегкою. Чи дійсно це так для вас?
- Моя мама досі не до кінця розуміє чим я займаюсь. Можливо, це мінус у позиціонуванні, але я дійсно не можу пояснити їй, чому ходити по ресторанах
і фотографувати їжу це серйозна робота. Робота в інтернеті завжди ставить перед тобою великі задачі, цікаві, які кидають виклик тобі, твоїй творчості
та креативності. Але я б не сказала, що це важко.
Чи важко співати, знімати кіно або робити букети із квітів? Важко робити лише те, що тобі не подобається. А в нашому випадку тобі не важко,
просто в якийсь момент ти усвідомлюєш, що не можеш продовжувати далі займатись тим, що тобі подобається тому що злипаються очі, або не має сил
друкувати, або треба бігти до сина. Тут треба зробити паузу, поїсти чи поспати, чи поїхати додому.
Чи було у вас колись таке, що ви цілу добу гралися у відеоігри? А потім батьки приходили та вимикали комп’ютер і відправляли вас їсти чи спати?
От працювати в інтернеті – це теж саме. Найважче тут - в мить подорослішати та заставити себе закінчити, поставити крапку на сьогодні.
Звісно ж, як у будь-якого контентного проекту, у нас є строки та дедлайни. Як у будь-якого сервісу, у нас є конфліктні ситуації із клієнтами.
Як у будь-якого сайту, в нас бувають багі, взлами, втрата інформації. Як у любого підприємства, у нас є підйоми та спади...
Але все це неважко, це - цікаво.
- Багато хто з сучасних молодих мам жаліються, що нічого не встигають, а як ви завжди знаходите після робочого дня
сил на маленького сина, друзів та рідню?
- Я теж нічого не встигаю, - це нормально. Але в мене є досить чіткий графік, якого я намагаюся дотримуватися. Він може здатись незвичним,
але це те єдине, що не спричиняє мені жодних стресів та виснаження.
З понеділка по четвер я готую сніданок, снідаю разом з сином, потім веду його до садочку та займаюся роботою. Існують перевчені шульги,
а я за темпераментом перевчений інтроверт. Тож маю задовольняти обидві свої особистості, й, нарешті, я знайшла спосіб.
Десь три дні на тиждень я проводжу активно й соціально: зустрічі, майстер-класи, конференції, скайп-дзвінки, тощо. Тож частенько в ці дні вранці
після садочку я знов вертаюсь додому та довго вдягаюсь та збираюсь – це необхідний ритуал для того, аби все заплановане пройшло вдало
(жінки мене зрозуміють). Потім я їду на роботу та намагаюсь викластись на 200 процентів – я працюю в шаленому темпі, не маю вільного часу навіть на те,
аби спокійно в тиші випити кави. Так я розкидую каміння.
Два інші робочі дні я приходжу до офісу в кросівках та сонцезахисних окулярах, сиджу в навушниках й ні з ким не спілкуюсь, або взагалі працюю дома в піжамі.
Так я збираю каміння – акумулюю енергію, виношую крупні плани та проекти, роблю задачі, які потребують високої концентрації.
Але ввечері я неодмінно повертаюся до сина та проводжу час із ним. Це солодкі години, іноді ми багато гуляємо та бешкетуємо, інколи весь вечір дивимося
мультфільми й їмо солодке. В четвер після садочка у мого сина починаються татусеві дні: він їде до татка, а в мене починається світське життя – зустрічі
з друзями, зустрічі, тусовки.
Суботу я проводжу за домашніми справами, басейнами, велосипедними прогулянками або шоппінгом, а вже ввечері повертається мій малий і тоді ми живемо
дитячим світським життям. Неділя – суто сімейний день, який ми проводимо або вдвох із сином, або з родичами.
- У вас неймовірно чіткий "таймменеджмент". Як ви його складаєте?
- Я дуже ціную всі фактори свого життя, я неймовірно пишаюся тим, що я мати, я люблю своїх друзів та родину, я рада, що маю час на позаробочу активність,
я ціную свободу та незалежність свого особистого життя.
Щоб сформувати цей графік, я написала на аркуші все, що я люблю робити, все, за що я відповідальна, та все, що робить мене щасливою, а потім розбила
все це по дням тижня, враховуючи потреби свого сина, графік мого колишнього чоловіка, робочі процеси в офісі та темперамент і домовленості свого
бізнес-партнера, делегувала все, що я не люблю робити, професіоналам, й, нарешті, почала насолоджуватись кожним днем життя.
Тому що воно, життя, надто швидкоплинне, щоб очікувати кінця робочого дня, або не бачити як росте мій син, погано їсти чи мало спати.
- Окрім самого сайту, ви також час-від-часу проводите та підтримуєте великі культурні заходи в Дніпропетровську. Як на все вистачає часу та сил?
- На жаль, в Дніпропетровську не так багато культурних заходів, щоб не встигати їх підтримувати. Але моя команда проводить досить багато часу щоб
автоматизувати й описати бізнес-процеси на кожен конкретний випадок, тому ми не вигадуємо з нуля, що робити далі. Тож буквально ми відкриваємо
афішу закладу, вмикаємо атмосферну пісню, читаємо супроводжуючий текст і потім прикладаємо до цього всього по черзі кожен рекламний інструмент,
який є у нас в арсеналі, аби зрозуміти, чи підходить він саме для цього випадку.
- Що б ви могли побажати юним ентузіастам та тим, для кого "все пропало"?
- По-перше, зачинитися в кімнаті, подивитися на себе в дзеркалі та спробувати бути якомога чеснішим із собою. Потім записати все, що робить тебе щасливим
на одному аркуші. Продовжити цей список всіма своїми мріями, хай, навіть, самими нездійсненими. На другому аркуші написати все те, що ти любиш робити.
Доповнити цей список тим, що вмієш робити добре. Підкреслити все, що хоча б теоретично могло б приносити гроші.
Після цієї вправи стає зрозуміло, чим людина хоче займатися, залишається лише зрозуміти, як це реалізувати. Але вибіркова увага завжди підсвічуватиме
в свідомості все та всіх на вашому шляху, хто може хоч якось допомогти з цим «як». Тож за це можна не хвилюватися.
По-друге, зберігати спокій, навіть якщо все дійсно "пропало". Тобто дозволити собі поскиглити, пожалітися та покричати, але потім взяти себе до рук,
прийняти нові правила, взяти на себе відповідальність за ситуацію й озирнутися по боках. Кінець одного - це завжди початок чогось іншого.
По-трете, необхідно якомога скоріше позбавитися сорому та забобонів. Не забувайте мріяти, навіть у важкі часи, особливо у тяжкі часи. Мріяти і діяти.
І, нарешті, всі відповіді лежать в середині вас. Вам здається, що не має шансів – це ви не даєте собі шансів. Вам здається, наче ніхто вас не цінує?
– ви самі себе не цінуєте. Вас ніхто не любить? – а ви самі себе любите? Вам здається країна навколо вас поганою? – а ви хороший громадянин?
Важко почати так думати, але це чи не єдиний спосіб розвернути відчай та безсилля в бік роздумів та дій. Мрійте та дійте.
