Одного разу одіозний Борис Філатов сказав - "російські терористи та сепаратисти бояться навіть не "правосєков", а волонтерів, бо саме
через них українська армія й перемагає." Про багатьох цих "янголів долі" ходять легенди, складають пісні та вірші. І сьогодні нам вдалось трохи поговорити
з одним з таких "архангелів", які щодня виконують неймовірну роботу з оснащення та захисту наших захисників - британцем одеського походження -
Євгеном Латою.
- Вітаю, Євгене. Раді та щиро вдячні, що серед запар ви змогли з нами поговорити. Ким, якщо не секрет, ви були до весни 2014?
- Ну, не зовсім до весни... Ще навесні я був далеким від війни Тоді я мирно працював у Британії телевізійним оператором на каналі National Geographic.
Там я також отримав й освіту в престижному університеті. Життя било фонтаном, я постійно подорожував, насолоджувався життям, але в одну мить не
витримав, все покинув та повернувся до України, аби піти на фронт.
Було це посередині серпня.
- Кожен з нас по-різному стає волонтером - для когось це можливість та потреба самореалізації, нові знайомства та друзі, професійний розвиток
чи поклик душі та прояв патріотизму... для деяких, навіть, приємний екстрим. Чому ви стали військовим волонтером, а не сховалися за клавіатуру свого
комп'ютера?
- Спочатку я збирався піти на фронт, але мудрі батьки та друзі змогли мене відмовити, пояснивши, що від мене більше користі буде з камерою та гуманітаркою,
аніж з автоматом та гранатою.
Я став волонтером, тому що дізнався - багато моїх гарних друзів та знайомих пішли добровольцями на фронт. В них не було форми й аптечок, планшетів,
прицілів й інших конче необхідних речей. Тоді я й вирішив допомогти їм, зібрати гроші, закупити все необхідне, відвезти на передову, залишитись там на
декілька тижнів та знімати кіно про них.
Це я й робив на початку вересня в поселенні Пески, в 2км від Донецьку й аеропорту.
- Постійні фізична, моральна та психологічна напруги вимотують людей... Що є для вас своєрідним світочем, генератором сил та
щастя на фоні загальної депресії?
- Надія, що все це скоро закінчиться. Радість, що я можу бути корисним та гордість за чоловіків нашої країни, які не залишились сидіти вдома.
- На війні, де б саме людина не знаходилася, - на фронті чи в тилу, несе втрати... Але є в житті й позитив - що ви приємного
та цінного й корисного отримали для себе?
- Що я отримав корисного від війни?
Безсоння, нічні кошмари та звичку падати додолу під час новорічного салюту.
Війна мені подарувала лишень одну приємну та цінну річ - друзів та братів.
- Всім нам буває страшно та лячно, інколи, навіть хлопцям та дівчатам зі сталевими “помідорами“ на передовій. Чи маєте ви власний рецепт
“пігулки хоробрості“ для тих, хто хоче також активно допомагати українській армії?
- Я альпініст, спеліолог, екстримал та, думаю, що особисто мені буде важко щось радити іншим, бо з дитинства почуття страху в мене сильно притуплено в
порівнянні з іншими людьми, які ведуть більш розміряний спосіб життя.
Не можу сказати, що не боюся на фронті. Дуже боюся. Просто потім починаєш звикати. І часто ця звичка стає для тебе "летальною".
Можу порадити одне - в жодному разі не можна звикати до війни. Краще, як-то кажуть, перебздіти, ніж не добздіти. На війні це золоте правило.
- Наразі кожен з нас знаходиться в справжньому океані з інформації та пропаганди, думок та болю... Яким чином ви
заспокоюєтесь та відпочиваєте? І як боретесь з відвертою “кісельовщиною“?
- Відпочиваю я з родиною. Війна подарувала мені ще й цінність сім'ї. Все своє свідоме життя я подорожував по 8 місяців на рік далеко від рідних. Зараз
хочеться проводити саме з ними весь свій вільний час.
А боротись з кісельовщиною нема сенсу - розстріляти його потрібно, й всі справи. Я не дивлюся телевізора, тому не в курсі, що він там вигадує.
- Дай, Боже, вже скоро закінчиться війна перемогою України. Чим плануєте тоді зайнятись по життю?
- Повернуся до нормального способу життя - егоїстично насолоджуватимусь життям, накопичуватиму спогади та пригоди.
- Що б ви побажали всім нашим читачам, в тому числі, волонтерам, військовикам та звичайним громадянам нашої Країни?
- Миру! І не звикати до війни!
- Поділіться, будь ласка, на останок, парою неймовірних історій з вашого військово-волонтерського життя.
- Всі карколомні історії розповідають мої фільми. Мабуть, найяскравіші спогади - це була поїздка до нового терміналу донецького аеропорту з київським
екстрималом-руфером Мустангом.
Ми тоді поїхали по злітній смузі на "пігулці" (міні-авто - ред.) - ідеальна мішень для сепарської артилерії. Машина не змогла заїхати до середини
терміналу через уламки на землі, ми вистрибнули з неї, бігли прямо під кулями. А через декілька хвилин в машину прилетів снаряд РПГ і вона вибухнула
разом із нашими особистими речами, наддорогою відеотехнікою та деякою гумантіаркою.
- Щиро вдячні вам за приємну цікаву розмову. Гарного вам тижня та мирного неба!)
