Перед Великоднем метушаться люди. Але ця метушня така приємна, така умиротворена. Усі миють, чистять, білять, прибирають свої оселі, а ще моляться,
щоб очищеними зустріти світле Христове Воскресіння.
Шестирічна Катруся теж заклопотана. Сьогодні зранечку вони з бабусею замітають подвір’я. Дівчинка так завзято трудиться, та так старається, щоб ні
сухого листочка, ні гілочки не залишилося.
- Нехай росте Божа травиця, - говорить бабуся, а Катрусі дивні ті слова, бо ж у бабусі все Боже; і трава, і квіти, і земля, і люди, і навіть кізку Мирку вона називає
Божою твариною. Давно живе на світі Катрусина бабуся й дуже багато усього знає, а все від того, що не бабуся вона їй, а прабабуся, але дівчинка все одно
називає її бабусею.
Коли подвір’я було чистенько заметене, бабуся сказала, -
- А тепер, моя зозулько, підемо писанки писати.
- Ура! - заплескала Катруся в долоньки. Вона ще ніколи не розписувала писанок і їй надзвичайно захотілося це зробити. Та коли прийшли до світлиці, де вже
лежали у глиняній мисці зварені курячі яйця, бабуся сумовито сказала, -
- Ой, стара моя голова, забула що фарбів немає. Прийдеться пофарбувати яйця у лушпинні від цибулі, тай так буде.
- А пензлик є? – запитала Катруся.
- Є, - сказала бабуся, - та що з того.
А Катруся, щоб не розплакатися вибігла у двір, та й сіла на призьбу. Сльози все ж таки покотилися з її очей, і вона захлипала. Почули це горобчики,
що сиділи на кущі калини. Прилетіли до дівчинки, зацвірінькали, почали її втішати, а коли дізналися, про те, чого Катруся плаче, то заспокоїли її.
- Не сумуй! Ми дістанемо тобі фарби на писанку.
І ось уже у своїх дзьобиках вони несуть маленькі відеречка чарівної рідини.
- Жовта фарба – це від сонечка ясного. Ось червона – від калини гіллястої. Блакитна – від неба високого. Синя – зі ставу глибокого. Зелена – від шовкової
травиці, а чорна від стежки-мандрівниці.
Зраділа Катруся. Подякувала горобчикам і гайда до хати бабусі розповідати.
- На все Божа воля, - сказала старенька, - на все його велика сила, - усміхнулася, лагідно навчаючи внучку.
- Перед всякою роботою помолитися треба, попросити у Господа допомоги.
Катруся склала рученята, змовила «Отче наш» і взялася до роботи. Малювала кольорові лінії, а бабуся розповідала дівчинці про значення цих кольорів.
- Зелений, означає природу рідної землі, червоний – Ісусову кров та радість життя, жовтий – місяць, зорі та урожай багатий, а голубий – чисте безхмарне
небо.
- А чорним, що мені намалювати? - запитала Катруся.
- Намалюй оленя,- запропонувала бабуся, - кажуть, що він виносить сонечко на небо вранці і забирає його ввечері.
Намалювала дівчинка оленя, а біля нього різнокольорові лінії. Подивилася бабуся і сказала, -
- Та це ж наш світ, наше життя, моя ластівочко.
Глянула Катруся на свою писанку, і так їй гарно стало, так любо, таке піднесення охопило тіло, наче крила виросли. Бабуся похвалили онучку,
пригорнула її до себе і лагідно погладила по голівці.
- Ти ж моя помічнице люба, - промовила.
…А в шибку стукали дзьобиками горобчики – крилаті Катрусині друзі. Вони теж раділи і своїм урочистим цвіріньканням вітали весняне пробудження
природи, що настає із великим Христовим Воскресінням.
