Латка на латціЛатка на латціБрехня на брехні, В яскравій обгортці Прості камінці, У жовтій оправі – Замерзла вода Або, що найкраще, Блискуча слюда. Брехнею усюди Латаєм дірки, Замащуєм плями, Штукуєм плітки, Заліплюєм карієс, Очі, вуста… Ви брешете досі? Ось – яма пуста… А ти борись! Борись усім на злоА ти борись! Борись усім на зло,Коли земля втікає із-під ніг, Коли шматує душу буревій... А ти борись, борись, борись, борись! А ти тримайся, учепившись в твердь, Руками-крилами вдержися на льоту І не втрачай надії на життя... Повторюй: зможу, вирвуся, встою! А ти дерзай, коли усе не так, Коли на серці накипить шума. Ти не здавайся, а стиснись в кулак, Хоча, здається, що торкаєш дна. А ти хочи! Хочи, хочи, хочи Своє життя прожити тільки так, Щоби колись, до Бога ідучи, Ти не сказав, що щось зробив не так! Душа - ранаУ мене не душа – суцільна рана,Бинтом сперезана із сміхом впереміш, Щоб хтось дививсь і бачив – жінка п’яна, Їй ні крапулечки у серці не болить. А я собі таки болію… світом… Його брехня -- тенета павука, Куди одне за одним без відбору Втрапляє врешті-решт чиясь нога. Ловець свою роботу добре знає, До горла лізе, щоб ні пари з вуст, Щоби не зміг ані слівця сказати Про кривду світу, у котру спіткнувсь. Морозить од брехні й огидних жартів Нуртує в череві й до горла пнеться гудз… Гріх розродився – родить грішенята, Ті гадинами звивисто повзуть. У мене у душі – суцільна рана, Бинтом сперезана, і вже не до сміху… Вкусила гадина – у серденьку отрута... От не вмираю… та і не живу… |
Скиньте маскиСкиньте маску, панове, зітріть макіяж,Дайте мозку спочить від перуки І зніміть окуляри з затемненим склом, Та помийте від бруду руки… Станьте чисті, панове, з лицем осяйним, Хай його не затьмарить сонце. Вас же ж Бог учинив на подобу Собі, Вимив, як Великоднє віконце. В діжі тісто місив – вас для світу ліпив, Неприкритою душу зоставив… Скиньте ж маску з лиця, зодягніться в Отця І беріть тільки Правди октаву! А ти мене візьмиА ти мене візьми – і прочитай, як книжку.Отак від «А» до «Я», від щастя й до сльози, Взуй мої капці – і відчуй, чи тиснуть, Чи зможеш в них мою дорогу йти. Ну, як? .. А зверху виглядаю – дівка, «Ніц не бракує», – шепчете услід… Чого ж так кривитесь і слово в роті гіркне, Чого спинились: капці вам не ті? О-йой! Тоді мерщій скидайте, Не натирайте марно мозолів. В моє життя, в мій біль на зазирайте І не судіть, не бийтесь до зубів. Я присідаю, узуваю мешти, Зав’язую шнурівки вітрячком. І піднімаю голову високо, іду, Віддавшись Господу цілком… |
