Хлопчику юний…Хлопчику юнийза сірим пробитим щитом, що є у тебе зі зброї - крім віри у Бога? Лиш оберіг молитовний над теплим чолом і материнська любов, і душевна тривога? Поки тебе під прицілом тримають бійці, рвуться гранати і кров багряніє невинна, вервицю мама стискає у теплій руці і засинає щоночі з думками про сина. Молиться Богу, щоб рідну кровинку беріг, тільки б живим повернувся до отчого дому!.. Поки чекають на дітей із війни матері, ми сильні духом і нас не зламати нікому. Поки на варті свободи такі, як і ти, ладні померти в нерівному лютому герці, буде міцніти народ і думками рости! Хлопчику юний з кривавою раною в серці... Бабця пече зави́ванці великодні…Бабця пече зави́ванці великодні,Запах такий духмяний – на цілий двір! Ніби спускається з неба Дух Господній, Піч позіхає жевривом, як факір. Бабця пече паски́ і солодкі ба́би, Сипле родзинки в тісто, немов зірки… Мліє гаряче диво, рум’янцем вабить, Лиже вогонь засмаглі хрумкі боки. Збоку росте найменша рум’яна паска – Буде смачна потіха мені малій!… Піч розпеклася, наче нагріта праска, Пара, як біле мливо, повзе по склі. Тихо сиджу, бо рипатися негоже, Щоб не потало тісто, що підросло. В кожному де́ку вродиться сонце Боже, Кі́птем обтрусить в комині темне зло. І Берегиня роду тонка, мов свічка, Руки, від тіста білі, здійме увись… Бабці давно немає і давня пічка Вже не вагітна здобою, як колись… Але у Страсний тиждень, за крок до свята, Щось дивовижне коїться – вір-не-вір: З пам’яті виринає старенька хата, Мліє у пе́чі паска рожевувата – Запах на цілий Всесвіт, не те, що двір!.. Дівчині, Воїну, Птасі…(Надії Савченко)Дівчино, Воїне, Птахо, Сонце твоє не зайшло! Поки, кероване страхом, Плем'я примножує зло... Поки стриножена воля Б'ється у клітці грудьми І сатаніє сваволя, Дико шматуючи мир... Ти не здаєшся і віриш: Правда здолає брехню! Серце своє для офіри Міцно закуй у броню. Кожен борець, як месія, Будить із рабства людей, Бо недарма ти – Надія, Та, що до світла веде. Як би не видалось важко В морі людської біди, Дівчино, Воїне, Пташко, Будь на льоту, не впади! |
Падаю в небо...Мамо, я падаю в небо – все вище і вище...З лівого боку не серце, а чорна діра. Там, піді мною, суцільне димить попелище, Битва триває між силами зла і добра. Голими п'ятами ковзаю плавно по хмарах, Мов паперовий кораблик, що з бурі війни Вирвала смерті раптова холодна примара... Мамо, прошу, не шукайте чиєїсь вини. Може й мене хтось покликав тримати це небо, Стати на варті мільйонів невинних життів, Поки чужинська орда розкрадає ганебно Землі мої, наче зграя скажених вовків. Так повелося: хтось мусить собою прикрити В пастці скалічене миру тендітне пташа, Важко злетіти увись, бо крило перебите, Але ж яка в нього вільна живуча душа! Скроплене кров'ю загиблих, воно стрепенеться, Змиє високо і темінь густу розітне!.. У відголоску його невмирущого серця, Мабуть, пульсує й малесенька частка мене... Мамо, я падаю в небо – далеко-далеко, Наша хатина, як цятка, ще мить – і нема... Там, піді мною,– пекельна задушлива спека, Попіл кружляє, немов серед літа зима... В дитинстві моєму…В дитинстві моємуна сволоку звили гніздо пернаті пісні, зозулясті казки і поеми... Крізь пам'ятні нетрі думками дотягуюсь до минулих років, де не тягнуть сучасні модеми. Між мною і небом відкрито духовний портал, де Всесвіт виходить за межі усіх моніторів, увімкнений Богом, легкий надчуттєвий сигнал душа моя ловить з верхівок незримих соборів. Я тут ще мала і навшпиньки не вийде ніяк торкнутись до сонного соняха кінчиком пальця... Жахтить каганцями у полі пшеничному мак, що вишило літо стібками тонкими на п'яльцях. На вітах кошлатих вигойдує велет-горіх ранкових пташок дивовижні пісні-перегуки, рипить перестигло старенький дубовий поріг, сухим різнотрав'ям пропахли бабусині руки. І так мені любо і затишно, мов у гнізді малому пташаті: злітаю і падаю вгору! А крила у тата і мами - такі молоді, мені розвіконюють теплу блакить неозору! Тулюся думками до споминів через роки, що в рі́зьбленій скрині пиля́ться укупі з казками... Хурделять у вікна тендітні легкі пелюстки, біліють, як іній на скронях у сивої мами. |
