З любов’ю до УкраїниЩе довго хвилі спогадів печальнихкотитиме крізь час Інта-ріка… А серце озивається причально, за линву слів хапається рука. Бо як же – цій землі – самій із болем: святе – на дно, і найдорожче – вщерть. Коли по сподіваннях – тільки кола, хтось мусить викликати зло на герць, без докору і страху. Не зважати на зойк юрби: «З пером – на вітряки!» Такій свободі – прутиками – ґрати. Такій любові – прихистком – віки. Україні – з надією…поблагословиші торкнешся мечем рамена достойного сина. І стане той день найостаннішим днем для лиха, що в чорну годину шаманить, шматує, шмагає навхрест півмертву надію останню… Плекай, Україно, і гідність, і честь, бо лицарі вже підростають. |
(Не)тутешнєХатина-привид на краю зими…Усе сучасне, а вона – в старому. Тамує в грудях нетутешню втому, Вдихає синь сінешніми дверми, Печалі видихає через комин. Озветься пічка позіхом чудним, – Домовичок зіскочить на долівку, – Дохрумкує вогонь вишневу гілку... А вітровій то дмухає на дим, То хмарку снігу здмухує з причілка. Зорить у ніч віконце золоте: Чого ж іще? – криниця і дровітня. Гойдає сад мереживні суцвіття... І знову до світанку замете Ту стежку, що з минулого століття. Добра вістьДобра вість – народилась людина.Трохи – й вилюдніє народ. Ще душа – як податлива глина, Над якою схиливсь Господь: Що не замисел – то дрібка болю, Що не доля – крутий заміс. Благодатний, хто ставши собою Боже світло у світ приніс. |
