Він, вона і книги ...
Головна || Історії кохання від читачів
коли єдина фраза вбиває ваше кохання ...
Вона була звичайною бібліотекаркою...
Він — “лівим” організатором одиничних заходів на базі їхньої бібліотеки... такий, строгий на вигляд, низьким голосом, глибоким пронизливим поглядом і дивною, трохи хтивою, трохи зверхньою, трохи доброю посмішкою...
В середньому, вони бачились у бібліотеці один-два рази на місяць. Вона привітно посміхалася, він у відповідь казав їй “вітаю” та йшов далі по справах... Бувало, що він зупинявся біля її столику на декілька хвилин, аби взяти почитати книгу, але на тому їхнє спілкування закінчувалось... а вона так безмежно була в нього закохана... навіть, можливо, не закохана, ще, а сильно замріяна та приємно вражена...
Вона нерідко надихала себе яскравими "картинками" мрій у своїй голові, але майже одразу ж і корила себе за млявість і страх озвучити йому свої почуття, тим паче, принижуючи себе думками - “подивись, хто ти, - якась бібліотекарка, а він... а він — успішний юнак з купою друзів і подруг”... такі думки вона частенько підгодовувала перегляданням його фото в Фейсбуці й Інстаграмі... і крізь сльози заздрила його активному насиченому життю, яскравим фото й ефірам на телебаченні.
Й от, одного разу, він просто зайшов до їхньої бібліотеки. Не для проведення власного освітнього заходу чи-то для того, аби взяти книжку.. він підійшов особисто до неї, привітно посміхнувся та запитав - “Вітаю, Аню. Які плани ці вихідні? - хотів би запросити на дружню прогулянку на каяках та романтичну вечерю, якщо, звісно, нема хлопця чи дівчини”...
Вона від подиву ледь не задихнулася... як то кажуть, земля, реально, на декілька секунд пішла з-під ніг... “романтична вечеря... романтична вечеря... романтична вечеря...”
- Дякую, мені дуже приємно, але в мене вже є хлопець, тому не можу — здуру сказала вона завчену для вуличної “бидлоти” фразу... і зашарілася...
- Добре, перепрошую та приємних цікавих вихідних — сказав він, дивно посміхнувся, розвернувся та спокійно пішов на вулицю...
В голові у неї розгорнулися справжня внутрішня війна та душевна драма... “дурепа... ой, дурепа... романтична вечеря... назавжди втрачено його...”
Все, ж, можна було “відкрутити назад”, поки він ще був поруч... жартома сказати - “вибач, вирвалась фраза, аби відшивати різних залицяльників... так, де й о котрій зустрінемось?”...
Але тепер все — не скаже, ж, вона йому, що “розійшлася зі своїм хлопцем заради нього”, бо це неправда та дуже тупа принизлива відмовка...
А він рідше почав зазирати до їхньої бібліотеки й вже майже нічого не проводив у них...
Час-від-часу на його сторінка у соцмережах з'являлися нові цікаві фото й анонси його святкових заходів у різних куточках міста..
і більше він не заходив до неї по книжки...
Надія Гайворон (місто Запоріжжя)
Поділитися з друзями
Переглянути інші історії про кохання
Ділись власними історіями
