Пісні, театр і пристрасне кохання ...
Головна || Історії кохання
Музика та кохання інколи ходять пліч-о-пліч ...
Нас у родині двоє - я та мій брат... якось так сталося, що я змалечку "ганяла в футбік" з хлопцями у дворі, лазала по гаражах і грала у "війнушки"... скажемо так - була бойовничою дівчинкою. Такі "розклади" щиро радували моїх родичів, поки я не пішла до школи, бо через мої непосидючисть та непосидючість в мене почали з'являтися в щоденнику погані оцінки за поведінку та відповідні зауваження...
Саме тому, аби надати мені можливість "виплескувати" всі свої позитивні та негативні емоції через якісні заняття, мене батьки відвели займатись ... на ударній установці. Скажу чесно - це мені неймовірно сподобалося й просто поринула туди з головою. Я просто не могла дочекатися кінця уроків, аби швиденько повернутися додому, швиденько виконати на завтра "домашку" та побігти на заняття з музики... само собою, вдома я не репетирувала, бо, по-перше, розуміла, що через гамір і шум вдома мене просто "покарають", а по-друге - вдома не було відповідного інструменту, а брязкати по мисках чи-то кастрюлях абсолютно не було бажання.
Так промайнула школа... після 11 класу поступила до місцевого музичного вчилища, яке закінчила з червоним дипломом і непоганим "портфоліо" з виступів на різноманітних міських і іногородніх святах і корпоративах...
Та за місяця два до офіційного випуску з училища мені "прилетіло в голову" - я закохалася в юного театрала ...
Якось випадково побачила у знайомих знайомих в інстаграмі в сторіс оголошення, що на цікавий студентський проект шукають креативних барабанщиків... плюс, мені цей самий сторіс переслали ще з десяток знайомих зі словами - "спробуй - буде круто!"... ну круто то й круто - написала автору того повідомлення.
Це була староста групи театрального факультету, яка вирішила допомогти своєму товаришу/одногрупнику поставити "шикарний номер" на студентські змагання "Містер Університет" в форматі трохи незвичайного музично-танцювального номеру... незвичайність його полягала в тому, що Влад мав танцювати контемп, а в цей час паралельно відбувалось дещо з грою на барабанній установці зі світловим шоу.. я, звісно, трохи посміялася, але погодилася, бо щось мене в тому зацікавило...
Декілька спільних репетицій без "шоу" - просто він танцює, а я в пів-сили вибиваю рок-ритми на установці...
Й ось, він, "день слави" - повна зала глядачів і глядачок, за кулісами з десяток конкурсантів зі своїми групами підтримки та виступаючими й ми, за жеребкуванням - останні...
Подивившись виступи інших хлопців, за частину з них пораділа, що в нас ще є творча амбітна молодь, яка хоче та старається розвиватися...
Й от, оголошують - "... і на цю сцену ми запрошуємо сьогоднішнього останнього конкурсанта - представника театрального факультету Ігоря й його неймовірну напарницю Анастасію з музично-танцювальним шоу!"
Ми під оплески вийшли на сцену, вимкнули світло, оперативно поставили мені установку й тут почалося реальне шоу - мені на установку, як виявилося, причепили тактичні світлодіодні стрічки - це, типу, чим сильніше б'єш по тарілках чи барабанах тим яскравіше вони світяться... плюс тиха музика в такт.. і тут мене "понесло" - я забула про всіх на світі й просто віддалася музиці, час-від-часу поглядаючи на виступ Влада... він теж на всю віддався своєму танцю... якщо існує якась "шамбала" чи інший стан "нірвани" та "благодаті", то це було саме воно...
Не зчулася, як все й минулося... сиджу, дивлюся як уві сні на вставших глядачів, з очей течуть сльози радості та "благодаті", встаю й ведучий підходить та каже - "пані та панове! думаю, ви зі мною погодитесь, але якби сьогодні в нас був конкурс "Міс Університет", то корону точно відали б Анастасії! ваші оплески нашій неймовірній двійці!"... а я стою й не розумію, що відбувається)) але через секунд 5 я знову "в строю", зробила почесний кивок глядачам і суддям і пішла за куліси...
Хвилин через 15 всіх конкурсантів запросили на сцену озвучувати результати ... й якщо коротко - "наш" Влад отримав почесне 1 місце й при всіх схопив мене, "розкрутив" й як на ретро-фотці з Америки з моряком і дівчиною, нахилив і смачно пристрастно поцілував у губи зі словами - я кохаю тебе вже давно - будь моєю...
Ну, тут всі в залі знову встали з оваціями та похвальними свистами... а я тільки й видавила з себе "я подумаю"... але щось в мені з того моменту "розцвіло" та наповнювало неймовірним теплом зсередини, наче взимку поп'єш гарячого солодкого чаю й він приємно "розливається" по кожній клітинці твого тіла.
Як виявилося, той "конкурс містерів" транслювали на регіональному телеканалі, а наш з Владом виступ показали й в новинах на декількох всеукраїнських ТБ... короче - іспити я в "шаразі" не захищала, бо мені поставили все "автоматом" за такий шикарний виступ.
Ну а ми з Владом "зійшлися" й почали щасливо жити разом у нього... декілька разів нас, потім, ще запрошували на декілька інтерв'ю, його запросили до драматичного театру працювати, а я влаштувалася до свого, ж, училища викладакою...
Але з тих пір, скажу я вам, мене вжитті постійно супроводжують виключно пісні, театр і пристрасне кохання з моїм Владом...
Щастя вам та здоров'я, хлопчики та дівчатка !)
Анастасія (місто Дніпро)
Поділитися з друзями
Переглянути інші історії про кохання
Ділись власними історіями
