Історія кохання тривалістю у 5 хвилин
Головна || Історії кохання від читачів
коли любов народилася через соцмережі
Жили собі у різних містах Олег та Марина. Невідомі широкому загалу й один одній хлопець і дівчина одного віку й, навіть, однієї дати народження...
Марина навчалася в університеті на архітектора, Олег самовіддано поглинав секрети спеціальності “Українська мова та література” на філологічному факультеті.
І було поміж містами якихось 75 кілометрів, які можна пролетіти на авто менше, ніж за годину, проїхати на маршутці години за півтори чи, навіть, романтично та закохано пройти десь годин за 17 (ну, це, якщо вже зовсім-зовсім журбинка по грошах чи нема чого більше робити)...
Познайомились вони зовсім випадково — час-від-часу йому Інстаграм пропонував серед безлічі інших сотень фото вподобати її світлини, їй, у свою чергу, ця соцмережа майже постійно пропонувала переглянути його сторіс, хоча у них не було спільних ані знайомих, ані підписок.. ось такий, він, - штучний нейронний інтелект.
Лайк за лайком, сторіс за сторіс — і вже почало в обох виникати таке відчуття, наче вони колись давно були знайомі, а у вільний час, навіть, можна було погортати стрічку вниз, дізнаючись все більше й більше про вже знайомих незнайомця та незнайомку...
Закінчилось все, а вірніше, почалося все серйозне з того, що він випадково переслав їй “оревний відосик”, а вона відповіла на те веселим смайликом.
- привіт... привіт... як справи? непогано, а ти як там?.. дивився фільм?.. о, переглянь оцей прикол...
І своєрідна “дружба за листуванням” почала розвиватися та міцнішати...
З часом, почали бажати один одній “доброго ранку” та “приємних снів”, обмінювались цікавими фото та дописами, ідеями та незначним життєвим досвідом.. й ідей зустрітись чи-то спеціально побачитись навіть не виникало — далекувато, плюс якось й часу нема на те...
Та одного разу він їхав на море через її місто, а їй, якраз, по справах необхідно було на залізничний вокзал... от і вирішили зписатися та домовитись побачитись хвилин на 5, поки буде стоянка поїзда, аби просто подивитись вживу на свого та свою співрозмовників.
13:40, перша колія Дніпровського залізничного вокзалу, “зупинка поїзда — 5 хвилин”, 5й вагон...
вона “летіла” наче на крилах, аби побачити його, бо почала за собою помічати, що починає закохуватись в нього через майже постійне листування, а його голос і посмішка на сторіс її потрохи заворожували...
Він теж радісно підхопився зі своєї полиці та вийшов на перон з вагону до неї.
Хвилина радісного мовчання, його коротке добре “привіт”, наче теплий сонячний промінчик взимку, і світ навколо почав затихати та відходити на задній план...
“Стоянку поїзда буде скорочено... просимо пасажирів зайняти свої місця у вагонах...” наче грім пролунало з гучномовця й він, наче вибачаючись, дивно посміхнувся, сказав “гарного дня та до зв'язку” та пішов назад до вагону....
І тут її “накрило”... тобто, “до зв'язку!?! я, взагалі-то, заради тебе їхала через все місто! Міг би купити та подарувати якусь квіточку чи шоколадку, міг би обійняти та, навіть, цьомнути в щічку на привітання та на прощання!!! Прощавай, малявко! Йди собі у бан! - грізно промовила Марина, та витягнула телефон з кишені, аби “забанити” Олега.
Тут повз пробігала якась тітка, випадково (а може й спеціально) ледь штовхнула Марину, через що в тієї випав телефон з рук і ледь не розбився (благо, захисний чохол врятував)...
- Оце точно знак звище, що варто його послати назавжди та подалі...
Відкрила Інстаграм на телефоні та заблокувала для себе цього користувача... ще й написала собі в сторіс грізні думки про те, що всі хлопці — мудаки, а чоловіки — козли!
А далі побігла собі по справах, - якраз на іншому поїзді мама приїхала з моря.
Олег декілька разів намагався “пробитися” через спам-фільтр Інстаграму, але “забив” через марні зусилля, здивувавшись такому вчинку Марини, і просто вирішив жити собі далі, як і раніше... хто, блін, ту дівочу логіку до кінця зрозуміє?)
Катерина Остапенко (місто Дніпро)
Поділитися з друзями
Переглянути інші історії про кохання
Ділись власними історіями
