Втрачене кохання... Мій коханий Ромчик
Головна || Історії кохання від читачів
Не можу забути його ...
Всім привіт. Мене звати Ярина й мені лишень 27... 20 з них я прожила у великому місті, але кожного літа, починаючи з 10 до 23 років їздила на канікули до бабці з дідусем до села.
Ще тоді, бігаючи з сусідськими однолітками по широких вулицях і луками за городами нашої Грушівки, неймовірно полюбила велич і красу українського села — тихо, чисто, спокійно й, одночасно, енергійно, захоплююче та щасливо...
Років у 15, дивним чином для себе, помітила, що мій друзяка Роман став статним хлопцем — старший він за мене роки на 2-3, але у вільний час ганяв із нами, “малечею”, “у футбіка”, разом рибалили на прив'язаного до нитки хробака чи-то ловили диких качок на кукурудзу на річці...
Й одного разу, зайшовши до них переночувати з братом, бо в нашій хаті гуділо весілля моєї тітки, я побачила його напівоголеного зверху — неймовірно гарний натренований прес з чіткими “кубиками”, виразні мускулисті робочі руки з мереживом вен, широкі “накачені” плечі, виразна сексуальна шия з великим кадиком і засмагле обличчя з великими скулами...
Як поглянула — мені одразу ж дух перехопила від приємного захоплення... голова трохи запаморочилася, в животі, наче після гарячого чаю взимку, приємно занило, а серце почало неймовірно колотати...
Я швидко відвернулася, наче мені нецікаво, лягла в сусідній кімнаті зі своїм братом на великому дивані, а в голові досі крутиться “Ромчику — підійди й обійми мене” ... І благо, на той час я не бачила жодних фільмів, мультиків чи-то картинок “для дорослих” й, відповідно, просто не могла собі уявити щось більше, ніж просто його гарне тіло поруч ізі мною.
Буквально декілька секунд побачила його торс, але мені вистачило тієї миті, аби досі з трепетом згадувати побачене...
Все з тим весіллям закрутилося так, що зранку Ромчик погнав корів на пасовище, а мене з “міськими” родичами забрали додому — навіть, не попрощалися нормально — і з тих пір вже якось не вдавалося побачитися з Ромчиком — навіть, чомусь, не зідзвонювалися... Восени того ж року він поступив до університету чи-то коледжу в іншому обласному центрі, коли я приїздила — він десь катав по роботі чи-то по справах, а потім, як закінчив навчання, - взагалі на декілька років гайнув закордон на заробітки...
Бабця з дідусем померли декілька років тому й, відповідно, сенсу їхати до того села вже не було, тим паче, що від тітки, якої тоді гуляли весілля, чула, що “у Ромчика твого вже троє діточок й час-від-часу передає тобі привіти”, на що я щиро дякувала та просила у відповідь передати привіт... І кликали мене туди багато разів, але “не бачила сенсу” просто так поїхати побачитись за майже 200 кілометрів...
Хто зна, можливо, підійди я того вечора першою до нього, ці троє діточок я б йому й народила, а так... тільки й залишається згадувати з тремтінням своє перше кохання й, інколи, топити себе мріями, як все могло б статися, не забери мене тоді раніше додому батьки...
Знай, Ромчику, якщо читаєш це — я тебе досі неймовірно кохаю та люблю, але бажаю вашій родині щастя, добробуту та всім міцного здоров'я.
Ярина
Поділитися з друзями
Почитати інші історії про кохання
Ділись власними історіями
