Спізнилась на автобус і знайшла кохання в маршрутці
Головна || Історії кохання від читачів
Так, інколи, буває по життю, що "лихо" приносить щастя ...
Ранок у мене, як завжди, розпочався доволі "цікаво" та насичено - не почувши вчасно будильник, я прокинулась хвилин за 5 до запланованого виходу... їсти вже не було часу, чай чи каву теж нема коли заварювати - побігла до ванної вмитися та почистити зуби, а вже на роботі, думаю, трохи попоїм...
Ага... з просоння схопила один тюбік - швидко нанесла крем на обличчя, схопила інший - почистила зуби.... і тут я відчуваю, що щось не те - крем пече обличчя, а в роті дивний неприємний жирний присмак... дивлюся в дзеркало... обличчя намащено зубною пастою, а зуби почистила кремом для обличчя... Але на цьому моя комедія тільки розпочалася....
Швидко одягаюсь, хапаю ключі та гроші на проїзд, хапаю сумку, вибігаю з квартири, зачиняю двері, біжу вниз на вулицю, згадую, що, начебто, не вимкнула газ і забула про світло у ванній кімнаті... Якщо друге нестрашно, хоча потім відобразиться у платіжці, то газ - страшно... біжу по сходах на 7й поверх, відчиняю двері, прибігаю на кухню, дивлюся - все нормально - згадую, що через брак часу нічого не готувала, біжу до ванної - світло вимкнене, вибігаю з квартири, зачиняю двері, біжу на зупинку...
Прибігаю на зупинку й, ой леле, автобус буквально в 30 метрах від мене вже поїхав далі по маршруту... а наступний тільки через півгодини, а я вже починаю спізнюватись...
А на мене всі так дивно дивляться та посміхаються... Дивлюся на своє обличчя у відзеркалення на телефоні - все чисто та нормально...
Під'їхала маршрутка - вбігаю до маршрутки, одягаю маску на обличчя, віддаю водієві гроші за проїзд, сідаю на вільне місце біля дверей... думаю - фух - встигла...
А люди, чогось, дивно дивляться на мене та посміхаються...
І тут до мене на одній з зупинок повертається водій і добрим спокійним голосом каже - вам, може, свою куртку поки-що дати, аби ви не змерзли?
- Дякую, але все нормально, кажу йому, та не можу "наздогнати", чого всі на мене дивляться, наче я якась зірка в громадському транспорті...
- Я б запропонував взуття, але без власного буде незручно кататися цілий день - так само по-доброму продовжує до мене водій...
І тут я дивлюся на свої ноги - а я.... в домашніх капцях !)))
Дивлюся на свій одяг - а я в піжамі! в піжамі, Карл !)))
Думаю, й як виявилося, вголос, - повертатися додому перевдягатися вже не встигаю, поїду як їду, щось вигадаю. Але на вулиці початок зими й трохи прохолодно...
- То, й, я запропонував власну куртку - одягайте, а потім якось віддасте - знову спокійним добрим баритончиком сказав до мене водій і подав свою легку, але теплу куртку, яка приємно пахла якимсь парфюмом, трохи схожим на запах кальяну, та ледь-ледь відчутний приємний запах чоловічого поту...
Що, ж, робити - одкувала, одягнула куртку й дивлюся - моя зупинка - подякувала й вибігла.. в капцях на роботу...
Біжу, а сама думаю - оце, так, пригода пригод... в піжамі, чужій куртці та в капцях...
Прибігла на роботу, на здивовані погляди колег з посмішкою сказала, що так модно (хоча й сама в це не дуже вірила), забігла до свого кабінету й тільки зараз зрозуміла, як було б мені неймовірно соромно, якби я все це помітила до того "прозріння" в маршрутці.. але є що є - благо, мені не потрібно ходити по залах чи-то стояти перед учнями чи студентами - я просто працюю в офісі в окремому кабінеті й можу день попрацювати в піжамі та чужій ... блін - забула запитати координати в водія маршрутки...
День пролетів напрочуд легко та швидко - ввечері викликала таксі, поїхала додому, а на здивований погляд таксиста сказала, що в офісі була "піжамна вечірка"...
Зранку я цілеспрямовано вийшла на 20 хвилин раніше й стояла "пропускала" на зупинці маршрутки, шукаючи того самого водія-добродія... Ввечері так само шукала його у вікнах громадського транспорту... через тиждень таких пошуків мені, чесно кажучи, набридло тягати його куртку постійно з собою в рюкзаку, бо до сумочки вона не влазила...
В неділю зранку поїхала на службу до церкви - відстояла службу, вже збираюсь виходити з храму, а тут дуже знайомий теплий голос з-за спини каже - "вітаю, міледі, як ви? як, там, моя куртка?"...
Повертаюсь, аби грубо різко відповісти якомусь парубку чи-то чоловікові ... повертаюсь, зустрічаюсь з неймовірно гарними очима, і такими знайомими, одночасно, й кажу - "міледі?.. куртка? ти нічого не плутаєш, парубче?"
На що у відповідь чую спокійним голосом - "так, міледі. саме моя куртка, синя, така, легка та тепла".
І тут я зрозуміла, що до чого - це був саме той водій, якого я шукала цілий тиждень по різних "бусиках", тягаючи його куртку, яка мене, ще тиждень тому, непогано врятувала...
Ми розговорилися, прогулялися трохи районом після служби, попиваючи каву з паперових стаканчиків, потім ще зустрілися, аби я віддала Яну (так його звати) його куртку... а потім, ще через зустріч обидва зрозуміли, що почали закохуватись один в одну й вирішили "зійтися" й одружитися...
Кажуть, що там, на небесах, для всіх є гарні сценарії життя, і це саме той гарний мій сценарій, бо спізнилась на автобус і знайшла кохання в маршрутці...
Соня (м.Запоріжжя)
Поділитися з друзями
Почитати інші історії про кохання
Ділись власними історіями
