- Більшість дітей як багато років тому, так і зараз, займаються грою на фортепіано, зрідка - духові інструменти. Чому ви обрали саме бандуру?
- Коли дитина грає на будь-якому музичному інструменті, вона не тільки набуває навичок професійного музиканта, а має можливість гармонійно розвиватися.
Батьки, підтримуючи маленьку особистість, надають дитині можливість пізнати різнобарв’я світу через музику.
Вибір грати на бандурі зробили разом із мамою. На той час мені виповнилося 8 років. Момент довіри, вибору музичного інструмента відбувся на рівні
відчуттів після знайомства із керівником дитячого ансамблю бандуристів «Джерельце», Лисенко Любов’ю Володимирівною. Її серце сповнене любові до дітей,
бандури, української пісні, поваги до керівництва та батьків. Волею долі я стала першою учасницею цього ансамблю.
- Бандура - доволі складний та важкий інструмент. Звідки в такої тендітної пані стільки сил та натхнення?
- Не тільки ми обираємо долю, але й доля обирає нас. Гадаю, це і є той випадок: коли відчуваєш себе єдиним цілим із бандурою та голосом, які дивним
чином поєднуються та відтворюють емоційну енергію.
- Чи пишете ви власні композиції?
- Так. Раніше це були дитячі пісні для дошкільнят. Зараз маю бажання написати душевну пісню у супроводі бандури.
- Чи бували такі моменти в житті, що хотілось покинути мистецтво та зайнятись чимось буденним? Якщо так - що вас стримало чи втримало?
- В мене ніколи не виникало бажання покинути мистецтво. Для мене покинути мистецтво – порівнянно із поняттям «піти з життя». А ось покинути буденне
життя заради того, щоб повністю присвятити себе творчому життю, мріяла завжди.
Жінці, яка має певні обов’язки перед родиною, це досить складно зробити.
Та й цей роздум з часом потребує перегляду.
- Ви нерідко берете участь в благодійних заходах та проектах - що ви отримуєте взамін? (морально, духовно, професійно, ...)
- Так, я беру участь у благодійних заходах та проектах. Менш за все замислювалась над тим, що я отримую від цього. Йду за духовністю.
Для мене важливо, щоб талановиті діти, молодь відчували на шляху свого творчого розвитку підтримку, яка в майбутньому стане міцним підґрунтям
становлення їх творчих особистостей.
Я – бандуристка, співачка. Бандура – не просто музичний інструмент! Її звучання – це відлуння душі українців. Струни бандури розказують нашу історію,
не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності українського духу.
Розуміючи важливість цього я завжди відгукуюсь на прохання взяти участь у благодійних концертах.
- Ні для кого не секрет, що музичним мистецтвом зараз багато не заробиш. Що та/чи хто вам допомагає жити й розвиватись в цей
нелегкий для кожного з нас та країни в цілому час?
- Я реалізувалася в своєму житті як педагог, зараз маю потребу реалізовувати себе, як артист. Мене сповнює енергія душевної теплоти і я ділюся нею з тими,
кому це дійсно потрібно. Допомагає мені в житті йти обраним шляхом близька мені людина. Я неймовірно вдячна їй за це.
- На жаль, бандуристів в Україні та світі доволі мало. Як, на вашу думку, можна популяризувати цей неймовірний інструмент,
особливо, серед дітей та молоді?
- Прийомів популяризації бандури можна вигадати багато. Як на мене, найголовніший з прийомів – це зробити бандуру більш доступнішою,
а саме - більш почутою. Частіше давати людям можливість почути кришталевий звук цього чарівного інструменту.
Ще хочу додати: слухач завжди відчує музику серця на якому б інструменті не заграв би музикант, якою би мовою не заспівав би співак.
Отже, коли музика ллється від серця, то й серця слухачів будь-якого віку прокидаються.
- Що б ви могли побажати юним бандуристам та всій країні в новому 2015 році?
- Всім бандуристам бажаю натхнення, наснаги, постійного прагнення професійно вдосконалюватися, знаходити як можна більше можливостей
порадувати своїм мистецтвом слухачів.
Всім українцям у 2015 році - мирного неба, взаєморозуміння, доброго серця, міцного здоров’я.
Бережіть один одного!
