Боляче…Ти прокинувся з тугою в серці, усе ніби в тумані, думки, перебиваючи одна одну, виринають із твоєї підсвідомості. Ти вирішив: «Завтра».
Справа 10 хвилин: зібратися й піти. Речі вже готові. Тихенько склав учора все необхідне в дорожню сумку і заховав у кутку свого гардероба.
Домашні відчували щось неладне. Мати під час вечері намагалася розпитати, але марно. Тато знав, хотів-бо відговорити, та передумав. Бо ж колись його
батько, так само, як і син, покинув рідне місто та занурився у жорстокі будні. Без жертв не досягти нічого. Але як нестерпно хочеться, щоб жертва була не твоя,
щоб усе це раптом виявилося сном і розвіялося від подиху вітру.
Маленька сестричка прокралася близько опівночі до кімнати брата та лягла біля нього спати. Вперше за рік. Нещодавно ця маленька білява першокласниця
з серйозним виразом обличчя оголосила, що буде тепер «самостійно» жити в своїй кімнаті, спатиме сама й більше не гратиметься в ляльки, бо вона вже
доросла. Дівчинка безмежно любила брата, вона не відходила ні на крок і завжди намагалася не відставати від нього. Це гарненьке диво вже цілий рік
дотримувалася слова. А зараз вона тихенько лежить, згорнувшись у клубочок, міцно обіймаючи подушку своїми маленькими тендітними рученятами.
Він узяв речі, поцілував у щічку свою дорогоцінну малечу та вийшов. Біль у грудях посилився, кожен крок давався важко, перед дверима його охопив відчай:
готовий забути все, готовий повернутися назад. Він злякано стоїть на порозі, змушуючи себе відчинити двері. Лишень секунда… То була лишень мить слабкості.
Він вирішив:заради неньки, заради дідів, заради майбутнього своєї маленької сестри і, не менш важливо, – заради Батьківщини, адже без неї – нема
майбутнього ні для нього, ні для його близьких.
Полум’я розгорілося в серці молодого хлопця, він впевнений, що його народ відродиться з попелу, підніметься на ноги й доведе, що дух козацтва все
ще живе в душах українців. Ми не забули, ми боротимемося – і ми - переможемо. З блиском в очах, з вогнем у серці, юний, 20-річний хлопець покидає свою
домівку.
Відкриває хвіртку та йде далі, раптом – голос: «Постій, братику, будь ласка». Повернувся. Його гарненька семирічна білявочка, задихаючись, ковтаючи ротом
повітря, біжить до нього. На очах у неї сльози, маленька нічого не розуміє, але відчуває. «Я люблю тебе, братику,» - у простягнутій руці вона тримає
квіточку-оригамі, яку зробила для нього в школі. На цьому папірці дівчинка дещо написала, але це її таємниця, яку пообіцяла собі, що розповість йому
наступного разу. Він узяв подарунок, поцілував її в носик, присів й обійняв. Вона, схлипуючи та ледве стримуючись від плачу, тихенько прошепотіла:
«Повертайся по-швидше», - різко відійшла назад, востаннє подивилася на брата, її очі, кольору неба, почервоніли, сльози вже просто котилися по її щічках.
Вона посміхнулася і побігла додому.
Хлопець кинув погляд на вікно: на нього дивилася заплакана мати, батько тримав її за плечі. Ненька також посміхнулася й помахала рукою.
20-річний хлопець покинув домівку із благословенням своєї сім’ї. Йому боляче, але він щасливий. Полум’я жертовності розгорілося в юному серці,
та квітка-оригамі в кишені відлунням пронизує душу надією на скору зустріч.
