Був день ясним. І сонце обіймало
Гарячими руками цілий світ.
Був мир усюди і життя тривало,
Не обриваючи юнацьких літ.
Була весна. І все кругом зелене
Ставало радістю для кожної душі.
Була планета вся для тебе і для мене,
А не для тих, хто ріже без ножів.
Та це був сон! На жаль. Страшна реальність
Нас нахиляє в крижані струмки.
І тільки так у голові туманність
Перемагають зважені думки.
Якби іще не опускались руки,
Якби горіли полум’ям серця,
То, може б, нелюдські, пекельні муки
Давно б уже добігли до кінця.
Людина без душі – страшна потвора,
В грудній клітині – лиш уламки скла
Коли нічого вже нема святого,
Перемагає осередок зла.
І прокричати хочеться «Не зліться!
Нехай нас сонце далі обійма...»
Мої ж ви мрії! Прошу: відгукніться!
Хай люди знову вірять у дива!
