Після важкого робочого чи навчального тижня від буденного життя та міської метушні відпочити можна виключно на природі, й у Запоріжжі одним з таких
унікальних місць є Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай".
І сьогодні ми познайомимо вас, шановні друзі, з дуже цікавою пані - Чикаловою Вікторією, директоркою парку.
- Вітаю, пані Вікторіє. Найбанальніше питання, з якого почнемо нашу розмову - ким ви мріяли стати в дитинстві?
- Вітаю. Була колись мрія стати міліціонером, а потім постійно хотіла стати викладачем й отримала, після школи, педагогічну освіту. Тепер маю диплом
філолога-спеціаліста "Українська мова та література".
- Викладач української - дуже корисна та цінна професія, а як так життя повернулось, що ви стали директоркою парку?
- Я закохалась в цей парк давно, ще в дитинстві, - це були найяскравіші дні мого дитинства з моїми батьками.
Тоді я, навіть, і не думала, що доля може зіграти в таку захоплюючу гру. Не просто ідея, а мрія керувати цим парком у мене з'явилась в 2011 році. Я
отримала доручення тодішнього міського голови Запоріжжя, - Олександра Сіна, зібрати думки та пропозиції, оцінити можливості парку.
На той момент я активно працювала за проектною діяльністю, отримала освіту сертифікованого проектного менеджера, займалась освітою активної молоді,
написанням заявок, й, безумовно, мені кортіло попрактикуватись, бо за плечима вже були розроблені успішні проекти. Саме тому міський голова попросив мене
подумати й на цю тему також.
Передував цьому період збору інформації й для такого аналізу я відправилась у декілька відряджень - я об'їхала майже всі парки України, в Росії побувала
на масштабному семінарі, який тривав цілий тиждень. На тому науково-практичному заході ділились досвідом найкращі менеджери світових парків,
розповідали історії успіху європейських, російських й українських парків. І дізнаючись всі ці історії, я намагалась порівняти первинний стан й
інших подібних територій для відпочинку та розуміла, наскільки серйозніша перевага в нашої "Дубовки".
Скоріш за все, я закохалась у наш центральний запорізький парк саме через його невлаштованість, за його природну цнотливість, бо значно простіше створити
щось значне цікавіше, корисніше та зручніше там, де зараз ще майже нічого не зроблено. А от важче щось змінювати там, куди вже вкладено сили та кошти
інших людей. А так ти, наче, пишеш малюнок з чистого аркушу, й робота над розробкою ідей з покращення парку тривала майже два роки, а її результатом
стала поява важливого документу, - фор-проект парку "Дубовий Гай".
Коли я вже працювала в складі групи з розробки цього проекту, в мене були неймовірні
вчителі - відомий у Запоріжжі архітектор Сергій Васильєв і підприємець Віталій Івахов.... Саме тоді я зрозуміла, наскільки хочу не просто написати цей проект,
але й реалізувати його.
- Особисто у вас і багатьох громадських організацій є багато ідей з покращення парку та його життя. Що, окрім бюрократії, заважає це здійснити?
- Думаю, я трохи помилилась в оцінці ситуації тоді, ще знаходячись за межами офісу Дубового Гаю, бо він мені здавався вільним для втілення нових ідей.
А, як виявилось, на цей парк вже були в інших людей інші плани й, фактично, все майно та територію парку, окрім будівлі управління та сцени, старих туалетів
й безумовно "поношених" атракціонів - в кожного з цих об'єктів були або власники, або люди, які намітили зробити їх своїми. Тому найправильнішим було б
з самого початку привести до ладу паркову власність, зафіксувати власність громади за його об'єктами, і тільки потім будувати плани з реконструкції та розвитку.
А сьогоднішня ситуація не тільки заважає, а й генерує протидії. Навіть був час, коли я точно не могла зрозуміти, чий, насправді, це парк - громади, чи
власників об'єктів нерухомості на його території... й якщо у громади Запоріжжя на той час стратегії розвитку для Дубовки не було, то у власників цих об'єктів -
була. Як яскравий приклад протидії нам і самим відпочиваючим - постійна сформована звичка гостей цих об'єктів і деяких відпочиваючих заїжджати до парку
на автомобілях. Безумовно, це аж ніяк не корелюється зі сценарієм родинного відпочинку, й перші ж спроби впорядкувати цей рух - дозволити обслуговувати
об'єкти підприємницької діяльності, які працюють на території парку, з 06:00 до 10:00 й заборонити заїжджати на територію парку тоді, коли вже з'являються
законні відвідувачі та користувачі послуг самого парку, безумовно, викликало серйозні протидії. Слава Богу, що в 2015 році Вищий Господарчий Суд України
поставив крапку в цьому процесі й однозначно затвердив право запоріжців відпочивати в парку "Дубовий Гай" без машин.
Думаю, протидії ще продовжуватимуться, хоча дуже жаль, бо, насправді, всі суб'єкти, які так чи інакше працюють чи тільки планують працювати тут,
насправді могли б працювати за ідеєю синергії, бо коли люди об'єднують свої зусилля, від цього, безумовно, виграють всі.
- На початку навчального року ви відкрили унікальний для Запоріжжя й України парковий об'єкт - дитячу автошколу. Чим ще плануєте приємно
здивувати мешканців і гостей міста?
- Я вважаю, що цей об'єкт є доволі успішним за наступними критеріями: він тепліший, бо його створено власними руками й він доступніший і дешевший за
подібні атракціони в інших парках, на ньому вже зараз дуже багато квітів, й у дитячій автошколі в Дубовці вже зараз є та інфраструктура, яка необхідна для
повноцінної роботи цього об'єкту. Тобто завжди є електромашинки й завжди є персонал, який їх обслуговує. Це дає пречудову можливість пізнати дітям
дорожній рух не з боку звичайного пішохода, а з позиції водія.
Що ж стосується планів, - зараз ми намагаємось власними силами відновити кожухи на атракціоні "Веселі гірки", найулюбленішому серед відвідувачів парку,
до стану фактично нових. Аби він не був тривіальним, насьогодні запорізькі дизайнери працюють над цікавим тематичним розфарбовуванням цього атракціону,
тому хоч він і схожий на багато подібних об'єктів по всій Україні, але в нього, все ж таки, відрізнятиметься зовнішній вигляд. Й це буде сюрпризом, який
буде доступним запоріжцям і гостям міста вже з 14го лютого 2016 року.
Всі наші плани, безумовно, пов'язані з тими об'єктами, які мали бути профінансованими в рамках програми розвитку 2015 року, - реконструкція фонтану
"Риби" та розчищення малого озера, бо це, насправді, серйозні глибинні процеси, з яких варто було б починати реконструкцію парку. Якщо це вдасця, - було б
пречудовим оновленням парку.
Що стосується інновацій, - про них говорити трохи зарано, але все, що ми робитимемо, не буде схожим на інші об'єкти по місту й Україні, але ми зараз
знаходимось на етапі облаштування найбазовіших речей, таких як каналізація, система поливу... Завжди при реконструкції парків найперше, що робиться, це
укладка мереж, тому подібними банальними речами все одно прийдеться займатись протягом 2016 року.
- На території парку протягом року силами керівництва та співробітників Дубовки та громадських організацій реалізовано багато різноманітних заходів.
Що для вас є найбільшою нагородою?
- Я проводжу в парку зі своєю родиною майже всі вихідні в теплий час, під час сезону, й оці тисячі посмішок відпочиваючих - це й є
найбільшою нагородою в моєму житті. Я бачу, що людям в парку добре й вони почувають і відчувають себе тут щасливими. Ми й старались створити територію,
такий простір, де б всі могли отримати незабутні для себе відпочинок і враження. Це дуже важлива категорія в житті будь-якої особи, особливо дитини, бо це,
якраз, те, що лікує наші душі, що потім, у дорослому житті, коли наші діти зівштовхнуться з проблемами, спогади про ці хвилини допомагатимуть їм перебороти
всі негаразди по життю.
І моє завдання та завдання мого колективу - намагатись зробити в Дубовці такий простір, аби все це відбувалось легко та природно, а індикатором успішності
цього процесу для мене є якраз посмішки людей, яких я зустрічаю в парку на фоні цього зеленого простору. І саме в цей момент я щаслива.
- Чи заплановано у вас вже якісь великі грандіозні проекти на весну-осінь 2016?
- Ще жоден сезон, жоден рік не проходив в Дубовому Гаю без свят і приємних культурно-масових сюрпризів. Я вважаю своєрідним рекордом 162 заходи, які
відбулися на території парку за 2015 рік завдяки творчій запорізькій громади. Це були найрізноманітніші громадські та творчі об'єднання, організації, просто
дружні творчі компанії талановитих осіб.
Це дало постійний непереривний творчий яскравий процес. Й такий неповторний фестиваль фарб, емоцій, щастя
це, само по собі, дуже серйозне й інноваційне явище в Україні, тому, думаю, цьогоріч ми зможемо це гарантувати ще на більш якісному рівні, бо ми навчаємось й
всі ті, хто разом із нами проводять тут заходи та створюють яскраві івенти, вони також навчаються та зростають.
Приємні сюрпризи будуть однозначно.
- Чи можна дізнатись ваші рецепт боротьби з ліню та побажання всім, хто намагається зробити кращими своє місто й Україну в цілому?
- В нас нема іншого виходу, як тільки постійно генерувати в своєму мозку оптимістичні думки. Ми постійно маємо сподіватись на краще, в якій
ситуації ми б не знаходились. Якщо в цьому буде наш душевний та мислений запит до небес, то ми обов'язково отримаємо
відповідь. А якщо це буде запит одразу ж декількох душ чи десятків, то, безумовно, ми зможемо зробити нашу громаду значно щасливішою й, як наслідок,
і всю країну.
