Ой за морем Чорним,
Ой стоїть Царгород,
Ой та з боків палає!
«Хто ж то посмів?!» - султан да питає
У голуба, у сивого.
-То Сагайдачний з козаками гуляє! -
Голуб султану відповідає,
Голівкою підтакує, крильцями махає.
-Полети голубе, та швидко
Подивись на збитки.
Здійнявся голуб, полетів
Ген за окраїни Стамбулу
Дивиться голуб, споглядає:
Портів Архіока й Мізевна немає,
Скутарі-передмістя палає,
А козаки уже назад відпливають!
Здобич багату забирають,
Золота й срібла і добра всякого
У Чайки складають.
Ой здійнявся голуб!
До палацу султанського
На віконечко мармурове сів.
Та й питає султан
-Чи багато там війська козацького?
Чи великої шкоди
Завдати посміли Царгороду?
- Ой багато, володарю світу,
Ой спалили Скутарі-передмістя,
Ой стерли порт Архіоку,
Ой знищили також Мізевну,
Забрали багатства безмежно
Ба і зараз відплива в Чорне море,
А всього їх було, напевне,
Вісімдесят кораблів,
Що звуться в честь родича мого -
І вміщає один корабель той
П’ятдесят козаків запорізьких.
Налилися султанськії очі
Кров’ю бусурманською,
Й закричав султан:
Велике збирайте,
На галери саджайте,
І за козаками вирушайте!
Усе добро назад відберіть!
І голову Сагайдачного мені привезіть!
Ой збираються турки,
У Чорненьке море відпливають.
Ой та полетів!
Та у голуба:
«Чайка».
- Військо!
Їх наздоженіть,
От і вирушають,
І каже султан до голуба:
- О полети за чайками
Над хвилями чорними,
Та сядь на плече Сагайдачного,
І скажи слова мойнії:
«Віддай все, що забрав у Царгороді,
Бо інакше галери султанськії
Розтрощать твої чайки поганськії!
І повстанеш ти перед Всевишнім
Й усі побратими твої запорізькі!»
І злетів у небо голуб,
Ген за темнії води,
Летів довго,
Летів палко,
В ніч холодну,
І в день спекотний.
Долетів до козаків,
На плечико Сагайдачного сів,
Той його водицею скропив,
Серденько птаха охолодив.
То й голуб каже:
- О отаман Сагайдачний!
Не бракує тобі вдачі!
Та султана ти розгнівав,
Як напав ти на Стамбул!
Ой володар весь у гніві!
От що я тобі скажу,
Що сказать велів султан:
Віддавай все, що забрав!
Бо інакше владареві
Наймогутніші галери
Твоїх чайок розтрощать,
А тебе у Божі руки
Передать звелів султан
І усіх твоїх солдат!
Вже галери сині хвилі
Розбивають і пливуть,
Щоб тебе провчить, козаче!
- Може, в них і більш сили,
Та швидкіші в нас човни,
То ж, мій милий, ти скажи
Падишаху мою мову:
«Ти спочатку – дожени!»
І злетів у небо голуб.
Полетів назад, в Стамбул,
Ледве долетів, та все ж,
До палацу він прибув.
Сів біля султана він
І султану відповів:
- О володарю великий!
Сагайдачний відказав,
Що швидкіші їхні човни,
За галери величаві,
І сказав таку він фразу:
«Ти спочатку – дожени!».
Ой султан і озвірів!
Голуба ледь не забив!
І наказ віддав новий:
- Ти, нікчемо, полети,
Й Сагайдачного-шайтана
Ти цим фруктом пригости.
От тоді засне навіки
Лютий ворог всіх осман!
Як загине отаман –
То ніщо нам не зашкодить!
То ж лети, крилатий раб!
І злетів у небо голуб.
От летить він день і ніч.
Фрукт важкий, та серцю пташки
Не від цього аж так важко:
Як буде він у покорі
І здійснить султана волю,
Все одно від буде раб!
А якщо не зробить цього –
То тоді він мертвий птах!
А якщо із козаками,
Помандрує в їх краї,
Між чужими чи птахами
Знайде місце і собі?
Що дорожче є для птаха:
Рідні землі чи все ж воля?
То яка у нього воля?
Що ж бо вибрать?
Жить у стаху
У своєму же гнізді,
Чи мандруючим стать птахом
Без гнізда і без рідні?
Поки думав він собі,
В морі чайки стало видно,
І за миті, за одні
Голуб волю й мандри вибрав!
І отруйний отой плід
Море Чорнеє ковтнуло.
Сизокрилий підлетів,
Й на плеченько отамана
Тепер вільний голуб сів.
Та безсилий вже був він…
Сагайдачний в руки взяв
Кусень хліба, щоб клював
Бідолаха сизокрила.
Дав води, і оживила
Голуба свята водиця:
- Хай добро верне сторицею!
Та й до тебе, Сагайдачний!
Ти мене відгодував,
Ти мені водиці дав,
А султан мене убити –
Не убив, та долетіти
Сили зовсім я не мав.
Хай буде тобі щастити! –
От таке голуб сказав,
І у небо підлетів.
Як погляне, а галери
Вже на горизонті видно!
-Бій дамо – це очевидно! –
Крикнув лунко отаман
Й загуділо усе військо,
І зготовились до битви,
І почався справжній бій!
Хоч галери в сто раз більші,
Та зовсім вони незграбні.
Чайки набагато швидші,
Козаки ж – майстерні, вправні!
Потопили всі галери,
Генерала взяли в плін,
Й як закінчився той бій,
Голуб на гетьмана сів,
- О любий друже!
Вдячний тобі справді дуже!
Бо тепер – я вільний птах!
Невідомий тобі страх,
І мені, тепер – так само!
То ж лечу я до султана,
Розкажу про мужність твою,
Про відвагу твоїх воїв!
Хоч за ці мої слова
Впаде з плічок голова,
Та помру на землі рідній
Не рабом, а птахом вільним! –
Сагайдачний відповів:
- Прощавай, птах із птахів!
І злетів у небо голуб!..
