Вітри війни...Вітри війни рвуть тобі коси,Та ти живеш, не втратиш суть. Стоїш в пориві гола й боса… Ти терпиш біль й прощаєш лють. Ти, Україно, моя мати, Не дай мені до тла згоріть. Вдягни старі і чорні лати, А ви терпіть, а ви терпіть... Ти йдеш у бій, я за тобою, Небесна сотня в попіл бід. Тебе обстріляно війною, Несеш в руках кривавий слід. Тебе не дощ, а кров умиє, Сама не знаю до сих пір, Та очі сині не закриє Солдат в бронежилеті, повнім дір… Ти встанеш, мамо, ти зумієш І синьо-жовтий майорить. Вогнем холодним не дотлієш, Ще мить, ще мить… остання мить… Твоя душа живе в Майдані, Вона вирує в глибині. І сили тліючі останні Збунтують гідністю в мені! І встанеш ти ,я знаю зможеш. Від пуль ворожих не вернусь Я знаю,мамо,переможеш, Тебе люблю,тобі клянусь! Клянуся, мамо, забуяєш, Я бід пекучих не боюсь. Ти в нас єдина, добре знаєш! Тебе люблю, тобі молюсь… |
Ти знаєш, що ти наробила?Ти знаєш, що ти наробила?Ти знаєш, як сльози пливуть у тобі? Забула, мабуть, як людей потопила У чорному вирі, у чорній журбі… Хіба ти не чула, як мати молила, Цілуючи ноги криваві твої. Забула, як сина її погубила , Забрала жорстоко… забрала з сім’ї. Ти очі закрила, шматуючи душу. І землю умила собою повік. Невже я тобі прислужитися мушу, Забувши годину і місяць, і рік. Ти знаєш, що ти наробила? І скільки забрало в собі небуття? Ти знаєш скількох ти безжально убила?.. Бездумно комусь ти розбила життя... Гарячим вогнем напишу я ім’я, На тілі без серця, яке погубила.. Назвавши бездумно й смертельно – війна… Ти знаєш, що ти наробила?.. |
