А мертві посміхаються з світлин…

А мертві посміхаються з світлин…
Вони живі і вічно будуть жити.
Дивись, а за спиною — дим,
І хтось несе вже поминальні квіти.
 
Ось ми разом. А тут вони одні,
Про щось говорять, ніби чую голос,
Тоді так холодно було, у ті зимові дні,
Мов не Хрещатик, а Північний полюс.
 
І знов зима. Летовище Донбасу,
Війна, війна, і дим, той самий дим!
Вони із сотні, що піде дочасу
Із тих світлин, всміхаючись усім.