Ми будемо як ті 300 спартанців
останнім оплотом своєї нації.
Сонце світитиме і вночі і вранці
коли стоятимуть сотні спартанців.
Триматимемо стяги, неначе вітрила,
бо в них наші душі, там наша сила.
Подихом вітру нам двері відкрила,
нашою ж кров'ю обличчя вмила.
Ми не послизнемось на зляканій слині
від тих, хто мордує державу й донині.
І очі дитячі, глибокі та сині,
побачать, як жити в щасливій країні.
Полишити так ми все не бажаємо,
пишаємося ми своїм рідним краєм!
Зелених від страху і заздрості маємо
тих, від кого сторіччя страждаємо.
Останній цей крок хто здатен зробити?
Акваріум рабства хто може розбити?
Існувати набридло в обіцянках лиш,
зупинки і сумніви зараз облиш!
Міцні, як дуби, ми стійкі, нездоланні,
палаємо в нездійснених справжніх бажаннях.
Історію нашу і наше життя
не віддамо в чергове розп'яття!
Вставаймо ж, браття, бо це наша доля
тепер розірвати тенета неволі!
Не маємо зараз мовчки вмирати,
давайте робити, хотіти, кричати!
Сьогодні і тут, ні кроку назад!
Створімо нарешті гармонію й лад!
і будем казати ми це без упину -
ми боремось зараз за Україну!
