12

 

За роки Незалежності

За стільки років незалежності,
До волі звикли, мов птахи,
До неба синьої безмежності,
До висоти...
А зараз прагнуть нас скорити,
Відрізать крила у душі.
Та нам без волі не прожити,
бо ми без неї не живі...
Здається, світ відрікся нас,
мов прокажені ми для всіх.
І не вчухає шквал образ,
Зі сходу знов зловісний сміх.
І, ніби, все вже, обірвалось:
Надія, віра і любов...
Лише душа не наліталась
І проситься до неба знов!
Лише ковток, благаю, волі
У синьо-жовті небеса.
Я іншої не хочу долі...
Я УКРАЇНКА!!! Й я жива...
 

Оксана

Писати страшно про війну...
Бо розум досі в це не вірить.
Немов обірвану струну,
Натягує на серці ліра...
 
Там... де сходить сонце,
Світанок кров'ю вже омитий.
І плачуть в кожному віконці,
всі душі тих, що мали б жити.
 
Що стали птахами для Неба!
Для рідних ж - болем і стражданням.
А хто вони, скажи, для тебе?
Невже лиш тінь того світання...
 
Невже все марно і даремно,
за що кривава ця зоря,
і вирваний на волю демон,
в обличчі клятого кремля!
 
Страшно! До болі, до безглуздя,
Від крові, в якій наш тоне світ.
А ми як зламані галуззя,
а ми мов той опалий цвіт...

Покрово Матінко, помилуй Україну

Покрово Матінко, помилуй Україну!!!
Cпини проклятих ворогів.
Перед Тобою на колінах,
а перед ними не зумів...
Стріляли в мене й я стріляв,
той гріх зжирає мою душу.
Вбивали всі і я вбивав,
тепер же каятися мушу!
Спаси Матусенько рідненька,
Таких як я, там, на війні...
Додому кожного чекає ненька
й колише сина увісні...
Прости нас Матінко Покрово!
Що любим волю, як птахи,
що в кожнім погляді, у кожнім слові
шукаєм висоти...
 

Знов тихо плаче Україна

Знов тихо плаче Україна,
в очах людей: старих, малих.
Душа загублена в руїнах,
cпокутує свій гріх...
А смуток, мов павук снує,
На сході сонце у крові...
то все печалі додає
і знову сльози по лиці.
Ніхто вже не боїться смерті.
Та, навіть, це не є страшне,
не та печаль, що тихо плаче в серці,
а та печаль, що з болі груди рве.
Кричу до Неба :"Боже милий!
Невже це гріх любити волю?
Без неї, наче птах безкрилий,
кожен з нас клястиме долю.
Помилуй Боже Україну!
Бо віра наша ще жива.
Хоч і душа іще в руїнах,
бо груди рвуть палкі серця".
 

Ми будем жить наперекір

Ми будем жить наперекір,
усім катам, усім тиранам...
Ті, хто не чули до сих пір,
то знайте - Небо завжди з нами!!!
Хай цілий світ за нас не стане,
від страху оніміють душі...
Та серце битись не перестане,
Я ж знаю, житиму, бо мушу...
Та не клястиму того брата,
що розум втратив від брехні
і молиться на супостата,
що ходить смерттю по землі...
Глухий, сліпий, але ще брате!
Дозволь тобі пораду дать:
ти, перш ніж з нами воювати,
спробуй сам на ноги встать...
З колін підвестись і до неба,
очей осліплих підійми.
Молись, молись лише за себе,
Мене ж навік у спокої лиши..
 

Хочеш, брате, воювати?

Хочеш, брате, воювати? - Прапор тобі в руки!
Зможеш в брата ти стріляти, то вбивай без муки.
Та востаннє любий брате подивись мі в очі,
Ти прийшов до мене в хату катом серед ночі.
Хочеш брате мого хліба? Чи моєї крові?
Топчеш землю батька й діда ти на знак любові?
Не прощу я тобі брате, не прощу я зради...
Хочеш, брате, воювати,та лиш Бога ради...
Не вбивай жінок і діток, бо їм треба жити!
Пам'ятай, - є Бог на світі й не зможе простити.
А як станем ми до бою, я забуду брате,
Що була у нас з тобою земля - рідна мати!!!

Поділися з друзями цим твором у своїх соцмережах