Хилиш голову, сподіваєшся…
Але ти на колінах,
Україна!
Крок вперед – ворог, повертаєшся.
Ледь встаєш – в прірву штовхають,
Знову…
Віднімає мову.
День за днем, роки минають…
Дев’яносто перший – один день щастя, волі,
Двадцять три скорботи років,
Жодних кроків…
Досить сваволі!
Двадцять два – повстала, вже не дитина.
“Правди, рівності, свободи”! –
Кричиш…
Тебе знов на коліна.
Несила встати, не можеш жити,
Картаєш долю.
Ніж в спину –
Зраджують діти!
Ніхто не чує твоєї мольби,
Свідомість спить,
Народ брехнею снить,
Повсюди сліди журби…
І далі безтурботно сподіваємось на владу:
– Прийшли хороші, мудрі!..
То вже наведуть на Вкраїні ладу,
Із миром на вустах, із зброєю позаду.
Моя маленька, ошукана, невинна,
Така залежна!
Незалежна…
Борись, ти вижити маєш.
