Україна - МатиІде степами неозоримиЗгорьована Вкраїна-мати, Слізьми вмивається прозорими, Іде дітей своїх шукати. Куди ж ви, дітки, розбігаєтесь? Невже ж я вас не доглядала? Чому, мов ворони ви чубитесь? Невже ж любові я вам не додала? Згадайте, як в години лихоліття Від ворога країну захищали, Й гілками калинового суцвіття Героїв ми своїх вітили... З руїн країну підіймали, Були тоді ми, як одна сім"я, Сиріт жаліли, вдів втішали, Тоді потрібна всім була і я... Пройшли роки, дочки й сини повиростали, Вже й не чекають материнської опіки, Вже одне одному чужими стали, Чомусь чужа брехня їм, мов солодкі ліки... Вже Батьківщину ладні на шматки роздерти, Погляньте, в горі Схід палає, Невже вас не лякає смуток смерті? Отямтесь, діти, мати вас благає! Іде дорогами розбитими Згорьована Вкраїна-мати, З надією всіх примирити, Іде дітей своїх шукати... |
Місяць круторогийМісяць круторогийВ вербах заблукав, У гілках розлогих Він когось шукав. Може він коханої загубив сліди, Зустрічі з жаданою Ведуть його сюди. Може друга вірного Він давно чекав, "Де шукати гідного? - В хмар він запитав. Зірки яснолиці Підморгують з-за хмар, З небесної криниці Він черпає жар. Місячна доріжка Річечкою стелиться, Почекай ще трішечки, Щастя ще повернеться... ЗорепадПадають зорі рясно в траву,Мов яблука стиглі, осінні. Зілля в букет чародійне нарву, Сплести щоб вінок весільний. Пахне терпко степ чебрецем, М'ята бентежить серце, Бавиться хмарка легка з вітерцем, Дощик збирають в відерце. Нічка мчить на зоряних конях, Шляхом Чумацьким місяць бреде, Зірку яскраву тримає в долонях: "Цікаво, ця доріжка далеко іде?" Падають зорі яскраві, барвисті, Стікають на землю срібним дощем, Виблискують зорі чарівним намистом, А степ пахне терпко п'янким чебрецем... |
