Герої не вмирають!У скроні б’є –«Герої не вмирають»! Господь до себе кращих забирає! Злились разом з жовто-блакитним стягом Молитви, плач, обіцянки, присяги… Ще плаче мама, коли слухає новини. Повсюди чути – Слава Україні! Іще не мир… І в розпалі війни У лютому так хочеться весни!.. КуляА куля – як ото бджола:Ужалила й сама померла… Чи знає куля, що помре? Чи знає, що вона вбиває?... ПрапориЖовто-блакитними крильмилопочуть прапори на древцях. Злетіти б в небо! Та вітри шмагають сонце чорними стрічками… Прозорий садПрозорий сад. Розхристані дерева.Ось яблунька розгублено чорніє. Останнє яблучко залишилось на гіллі. Маленьке сонечко матусі серце гріє. Всі яблучка у світ пішли блукати, А це - останнє - шкода так віддати… Не відпускає, обіймає знов…. Така вона - матусина любов…. ЛюбитиТо як воно – любить серед зими?Любов чекати і в чеканні жити, І навкруги холодні килими, Любити? На розтин галасливим горобцям Віддати серденько своє – згубити? У почуттях віддатись до кінця Навік забувши істини одвічні – Любити? Так я питала у калини в січні… --Любити!.. |
Його вже не було серед живих…Його вже не було серед живих…На суп дружина чистила картоплю, Малий намалював себе і тата: Вони разом ідуть на риболовлю, І тато з вудкою, і вже без автомата… Його вже не було серед живих…. «За здравіє» його молилась тихо І планували: ще б одну дитину!.. Та ця війна – таке вселенське лихо Каблучку шлюбну горем очорнило… Його вже не було серед живих…. МовоГорить мужиче серцеКетягом калини. Гірка й терпка Тарасова Кріпацька доля. Мужицька дума - Як ота тополя, Що гнеться, стогне Од вітрів у полі. Зцілися, мово, Від Шевченкового слова! Від слова того, Що буя вишневим цвітом, Від слова, що шепоче колосом налитим, Від слова, що у римах Стелиться барвінком. |
