НестореБудеш, Несторе, літописцем?Що опишеш – сумну столицю, Чорні села, міста розбиті? Біди бідних? Свавілля ситих? Стільки горя – і ще замало? – Грім за громом… а гради, шквали, А північні вітри морозні!.. Материнські невтішні сльози... Посмутніли домівки наші, Бо пішли на війну найкращі, Як же хочеться їм – напишеш – Голос неба почути в тиші! Пригорнути дитя до серця І забути смертельні герці, І засипати всі окопи, І почати новий рукопис. Нагадаєш: сліпі прозріли І погнали лихого звіра, І жили на землі, як люди… Напиши! І нехай так буде! СинуКажеш, сину,Журитись негоже… Що чекає тебе у путі? Друзів щирих і вірних дай, Боже, Не дай, Господи, зрадника тінь. А як ворог, То рівний і гідний – Добра сила долатиме зло – Посилаю тобі на мобільний Дев’яностий псалом. |
Рідна мила земляРідна мила земля,Пограбована, зранена, чорна… А вона ж золота! А вона так уміє цвісти… Шлях з імли уві млу. На могилі зсутулений ворон. І хрести, наче люди, І люди, неначе хрести. Непосильний тягар? Але що нам було не під силу? – Від війни до війни, Від руїн до ще більших руїн Дивом дивним живемо, Онімілі розпростуєм крила, І коріння пускаємо Серед руїн Поміж війн. Моє ім'яМоє ім’я — від батька.Я — Оксана. Моє ім’я гірке мені самій, Пропахле степовими полинами, Калиною в далекій Колимі. Воно летіло за Полярне коло, Теплом топило вічну мерзлоту. Мене ще не було, та був мій голос, Комусь потрібен був. Тому я тут. Тому шукаю слову Рідне слово І не чекаю ласки від чужих. Хіба не мій народ серед руйновищ Зі слова вийшов Й у слові жив? |
