Українським військовикам«Постраждалих серед українських військовослужбовців немає» – найголовніша фраза, яку око вже звикло вихоплювати з довжелезного тексту. Немає… Значить можна читати далі: захоплено, звільнено, знищено, спалено… Перелік досягнень на «но» вражаючий. І мільйони людей промовляють подумки «Дякую». Ви – герої. Ви протримались ще один день.Якщо «Є постраждалі…» – білий екран світиться, а у думках – темрява. Кожна літера повідомлення проклятого зсередини роздирає свідомість. Вбито чи закатовано… цифра. За нею – відчай і біль. Кожним черговим пораненням ви докупи зшиваєте хвору, роздерту країну. Викуповуєте смертним вироком право жити без страху і крові – колись недоторкане. Ми не забудемо. Вибачте. За те, що не можемо бути поруч. Натомість послання пишемо і благаємо – не здаватися. Віримо – ви переможете. Знаємо, випробування – пройдете. Полум’я, обстріли, вибухи зовсім скоро лежатимуть брухтом на смітнику історії. Ваші прізвища вічною пастою будуть записані в пам’яті. Тільки тримайтеся. Сто першийТи був звичайним актором з типовим набором ролей: чоловік, батько, син; працівник, пасажир, покупець… Ти вирішив трохи скоригувати своє амплуа: щоб стати героєм – для України, приводом – для гордості, прикладом – для наслідування.Ці ролі тобі ідеально підходили, однак потягли за собою інші: тепер ти мішень – для снайпера, потилиця – для влучного пострілу. І раптово почали надходити нові пропозиції: будеш чудовим матеріалом для ранкових новин, тілом – для домовини, способом гарно підзаробити товстому директору фірми ритуальних послуг... Ти – сивина дружини, яку невдовзі вона зафарбує. Сон матері, що просинається й човгає на кухню капати валеріанку. Ти – рана своєї дитини, як довго вона буде гоїтись? Ти – невелике фото на столику. Одне, бо декілька – серце не витримає. Ти спогад болючий для прокручування в голові у найтяжчі миті. Порожня цифра в статистиці: сто перший з Небесної сотні. На жаль, не останній. Не переймайся глибоко – після смерті гра тільки розпочинається. |
Україна майбутньогоДивитися прямо перед собою,Не відчуваючи страху. Швидкоплинні емоції змінилися На почуття – справжні. Просто поглянь: Чиста блакить, Небо так високо... Пам’ять – глибока і вічна. Доля подряпана гоїться, заколисана. Зустрічаємо свій Ренесанс. Пам’ятники героям Всевидячим оком Наше життя споглядають Із німим запитанням: Зможете не проґавити шанс, Куплений кров’ю, смертями та катуваннями? Відбудувати нарешті оту Єдину, Колись – майже знищену, Нещодавно – здобуту, І мільйони разів оспівану – Україну? Так! Тільки вперед – бігти, Нестися вихором. Розвиток, що гальмувався століттями, Більше не зупинити! Ви нам вірите? Обіцяємо: Жити. Творити. Літати. У зародку нищити Найменший натяк на ґрати. І ніколи не ставити крапку... |
