***

Ілюзія намовлених огнів,
Коли горить минуле й невідоме,
Коли надія гіркне до оскоми
І день, що подарований мені —
Це всього-на-всього лиш звуки павутини.
І шал рутини...
 
Ілюзія несказаних думок,
Де всі слова загублені в «сьогодні»,
Від горя слизько — далі йти не годні.
З пісочника розсипався пісок,
Що рахував: «А скільки ще до літа?»
Лишився вітер…
 
Ілюзія невистиглих бажань
Між «не моли!» і вічністю, що в небі.
Оте столике, стоязике «треба»,
Де кожен крок — на вічних терезах.
І дощ не дощ, а марево зелене,
Що йде крізь мене…