Слава УкраїніВ чому ж сила? Сила в правді!Тож не відступаймо Ми відстоїмо свою гідність Лиш не зволікаймо. Не зважайте, що без зброї Наша зброя – віра Лиш вона нас надихає В подоланні «звіра». Де ж та людяність поділась Співчуття до брата? У людській подобі вашій Зріє образ ката! Схаменіться, ще не пізно Промовляйте жваво «Слава Україні, браття!» І «Героям Слава!» Абсурдність протистоянняОця ненависна війна – така нікчемнаТака безглузда по своїй природі Та між навали ворогів скажених Нескореність живе народу. Тож не здолає «звір» нахабний Не скорить світлії серця Бо зброя в нього – залізяччя А що той брухт проти Бійця. Протистояння між братами... Страшніше лиш – невіра в Бога Та, вочевидь, ми як в омані Не помічаючи одного Війна, що точиться донині Не між братами чи народом В протистоянні так зціпились Добро і зло. Та ж це абсурдно! Бо Світло морок той здолає Хоч скаженіють темні сили І скоро-скоро мирне небо В це мусимо ми вірити щосили. Ховаючись за спину ката Що втратив вже людську подобу Той що в пітьмі живе до скону Керує українофобом. |
Ненька-УкраїнаНехай рікою ллється пісняНехай шумить зелений гай Нехай любов серця зігріє І в них оселиться нехай. І материнська колискова Немов магічний оберіг І солов’їна рідна мова Нехай живуть із року в рік. Плекаймо, людоньки, надію Майбутнє наше вже тепер Ми зможемо не впасти в прірву За це і наш Кобзар помер. Він залишив нам, мов у спадок Непереборність і жагу Тож збережімо силу духу І гордість нації тверду. Втрачена дружбаКолись давно ми мали скарбВін довго був поряд із нами Він нам відваги додавав І сил боротись з ворогами. А ворогів було немало Їх заздрість внутрішньо з’їдала Бо скарб той був настільки цінний Багато його теж жадали. Із плином часу він міцнішав Бо, мов дитя його плекали І заздрість нелюбів огидних Ніскільки волю не зламала. Ми гордо голову піднявши Той кожен напад відстояли І не скорились, мов безвольні Та чомусь скарб той не втримали. Нас не зламали вороги Але вдалося це зневірі Тепер немає вороття Хоч як би ми того хотіли. Істина буттяМов в небуття, твої канули словаІ погляд твій давно забутий Та ще ти жеврієш в думках Немов в свідомості закутий. За чисте, світле почуття Боролась я, мов навіжена Та вже напевне знаю я Кохання – то потік шалений. У ньому пристрасть до нестями І безперервність вподобань Він вабить стрімкістю потоку І забороною бажань. Безтямно можна потонути У хвилі власних почуттів А можна зраду проковтнути Аби лиш залишатись з ним. В коханні є магічна сила Що спонукає до життя Без нього не буває дива У цьому істина буття. |
